ПРО СОЦІАЛІЗМ
Іван Франко
Чи цей закон діятиме і за соціалістичного ладу?
За соціалістичного ладу діяння цього закону не тільки що
не потрібне, а, навпаки, він утратить зовсім силу, бо сьогоднішня сліпа
капіталістична конкуренція зникне, і товари вироблятимуть відповідно до
потреб і умови із споживачами; крім того, людська праця не буде вже
товаром, який можна продавати й купувати, а буде першим обов’язком усіх
громадян, і робітники перестануть добиватися тільки шматка хліба, щоб не
вмерти з голоду, перестануть нищити своє здоров’я надмірною працею, яка
збагачує не їх, а роботодавців, а користатимуть цілком з усіх здобутків
спільної праці.
До чого простує ідея соціалізму?
Ідея соціалізму простує до загальної вільності всіх
людей, до рівності їх не тільки перед законом (теперішня рівність перед
законом виглядає так, неначе хто потішає голодного тим, що він має право
бути ситим, не даючи йому хліба; що нам із цього, що на папері пообіцяно
рівність перед законом, коли в житті на кожному кроці бачимо, що це
неправда, що на багатого нема рівного права, що бідний не може поскаржитись
за свою кривду й що за такий самий вчинок бідного карають удвічі тяжче, ніж
багатого), але до рівності перед громадянством, що кожному дає однакову
можливість користати з усіх своїх установ. Напр., тепер усі мають право
ходити до школи й учитися, але чи всі мають змогу? Соціалізм хоче всім дати
змогу користати з науки, мистецтва й вигод життя, а тільки там, де це є,
можна говорити про справжню вільність. Ідея соціалізму простує зрештою, до
найщільнішого збратання (федерації) людей із людьми й народів із народами,
як вільних із вільними й рівних із рівними, простує тим самим до скасування
всякої підлеглості, всякої політичної залежності, всякого поневолення
народу народом і до скасування воєн, що противні людській природі, нищать
поступ і роблять людину дикою. Ідея соціалізму простує тим самим і до
скасування всяких класових привілеїв і всіх станів та до цілковитого
зрівняння прав чоловіка із правами жінок. Бо доки жінка займатиме підрядне
становище проти чоловіка, доти не можна говорити про жодну рівність ані про
жодну вільність.
Чому соціалізм касує поодинокі стани?
Соціалізм мусить бути противний станам або суспільним
класам, які тепер бачимо, хоч би вже тому, що вони є найбільша перешкода на
шляху до людської рівності, бо вони, покладаючи вічно однакову працю на
одних, не дозволяють їм діставати всебічної освіти,— а інших, даючи їм
змогу жити без праці, роблять дармоїдами й п’явками трудящих класів.
Який же новий лад ставить соціалізм замість
теперішнього?
Докладно передбачити цей майбутній лад важко, але
головні підстави, на які він має спертися, такі: замість приватної
власності на капітал — власність загальна, національна, громадська; замість
суспільних класів — всебічна освіта кожного громадянина й праця по черзі в
різних галузях виробництва; замість теперішньої сліпої конкуренції — вільна
умова громади з громадою, народу з народом; замість теперішніх злиднів і
боротьби за існування — постійний добробут, спертий на постійну працю й
безупинний розвиток усіх природжених здібностей кожного громадянина.
Хто дбатиме про це все?
Загал громадян, який буде зацікавлений, щоб усі
співгромадяни були якнайкориснішими громаді, а це можливо тільки за
якнайкращого та якнайвсебічнішого розвитку.
Чи громада матиме засоби для такої освіти кожного
свого члена?
Громада, що складатиметься з самих трудящих людей, певно
матиме стільки засобів, бо ж вона вся творитиме неначе одно велике
господарство, а ми знаємо, що велике господарство наслідком належного
керування й устаткування (доброї економії) може мати завжди більше засобів
і достатків, ніж кілька малих окремих господарств разом узятих, хоч би в
них було разом стільки ж робочої сили, скільки й у великому господарстві.
Крім того, треба звернути увагу й на те, що в соціалістичному ладі кожний
трудящий буде переконаний, що від його праці залежить збільшення загального
добра, отже і його добра — тому він працюватиме краще й охочіше, ніж тепер,
коли знає, що з своєї праці він сам матиме мало користі. А втім, і тепер
навіть тих капіталів, які складає народ на потреби держави, вкупі з тими,
які висмоктують із нього багачі й лихварі, вистачило б на те, щоб кожній
людині в державі дати належно виховання, коли б, розуміється, їх цілком
повернути на цю мету й коли б найбільша частина їх не йшла на військо,
гармати, фортифікації, плату для дармоїдів або просто на речі розкоші й на
розпусту вищих станів.
Отже, чи можна майбутню соціалістичну громаду уважати
чимось подібним до теперішньої держави?
Аж ніяк не можна, бо майбутня громада складатиметься з
рівних між собою людей, із самих робітників, що будуть, правда, всі
політичними людьми, подібно як теперішні урядовці, але жодної окремої
платні за це не матимуть, крім того, що зароблять.
Чи ідея соціалізму нова в історії?
Зовсім ні. Вже з найдавніших часів вона ширилась і в
житті і в науці. Ми, напр., знаємо, що в найбільшої частині теперішніх
європейських народів, у дуже давніх часах, земля була спільною громадською
власністю (рештки цієї громадської власності збереглися по багатьох
місцевостях іще й досі, а в Росії всю землю й досі ще уважають за
громадську власність); знаємо далі, що перші християнські громади жили
спочатку за правилами, подібними до сучасного соціалізму, що в багатьох
давніх і новіших учених соціалістичні ідеї виявлялися досить виразно, хоч
властивого сучасного соціалізму ще не було на світі. Кінець кінцем, і весь
людський поступ є почасти соціалізм, бо він полягає на спільній праці людей
і почасти на спільному користанні з того, що раніше зроблено або вигадано.
Зокрема, найновіші часи великої фабричної промисловості й машин
найвиразніше виявляють картину соціалістичного способу праці.
А чому ж не вдержалися колишні соціалістичні спроби?
Колишні соціалістичні спроби не могли вдержатися через
великі хиби, які в кожній бачимо. Давня спільність грунтів, напр., не могла
вдержатися тому, що їй бракувало спільного оброблення цих грунтів і
справедливого, на чесній праці спертого, поділу здобутків. Так само й
соціалістична християнська громада не вдержалася через брак спільної праці.
А ми знаємо, що спільна праця — це перша умова соціалізму, й що тепер, коли
на вироблення малої голки треба поєднати спільну працю кількох або
кільканадцятьох людей — ця умова справді існує, що, отже, одну половину
соціалістичного ладу, й то найважчу половину, вже запроваджено в життя.
Чого ж іще бракує?
Бракує тільки правильного поділу достатків для спільного
вжитку трудящих, а це саме й має на меті соціалістична реформа.
Чи можлива така реформа?
Така реформа не тільки можлива, а навіть неминуча, бо
сучасний фабричний стан, незважаючи на всякі дрібні запобіжні засоби, не
може довго тривати, доки не скасувати підставку всякої нерівності й усякого
визиску — приватну власність продукційного капіталу.
Нащо ж соціалістична пропаганда, коли сама реформа
однаково неминуча?
Соціалістична пропаганда має на меті не нагло зробити
саму реформу, а саме її розумно, обмірковано та якнайдосконаліше
переводити. Заразом вона хоче, підготувавши та просвітивши народ, зарадити
страшному, кривавому вибухові, що через щораз більший утиск, злидні та
збільшення пролетаріату був би неминучий і для всієї людської освіти, для
всього поступу дуже шкідливий.
Чи можуть робітники і за теперішнього стану мати
якусь користь із уряду?
Можуть, але тільки тоді, коли їхні представники
подаватимуть свої голоси під час ухвали законів для цілої держави, і коли
інтереси робітників, як класу, який не тільки найчисленніший, але й
найважніший в державі, стоятимуть найвище перед інтересами всіх інших
шарів. До такого впливу на уряд повинні простувати робітники, бо ж,
ухвалюючи закони згідно із своєю думкою і для свого добра, вони зможуть
поступово запроваджувати в життя той високий ідеал, який накреслює їм наука
й природна неминучість.
А чи згідна з людською природою та система, якої
домагається соціалізм, чи, може, вона штучна, як дехто називає її?
Такі закиди можуть робити тільки люди, що нічого не
думають. Адже ж від самого початку свого існування людина простує до щастя
й добробуту, що дав би їй змогу піднятися над звірячою боротьбою за
існування й досягнути якогось ідеалу людської довершеності. Коли досі можна
було досягти якогось ідеалу в тисячах і тисячах випадків, коли люди через
науку, працю, чесність і всебічний розвиток, за належного матеріального
достатку доходили до дуже високого ступня людської довершеності й
задоволення (згадаю тут Сократа, Шекспіра, Гете, Міля), і це не було
противне їхній природі, то чому ж щастя, добробут і розвиток мають бути
противні цілим масам народів? А казати, що людей так уже сотворено, щоб
одні були щасливі, а інші ні, щоб одні працювали й терпіли злидні, а інші
жили й розкошували без праці — це єсть надзвичайно вузьке, нелюдське й
егоїстичне міркування вищих шарів, а перед робітничим станом — це
найбільший злочин, який тільки може зробити людина. Зрештою, це старі байки,
що не мають найменшого значення, найменшої здорової рації. Колись так само
вірили й твердили, що землю так уже сотворено, що вона плаває на воді й що
сонце обертається круг неї — а тепер ніхто вже не вірить у цю дитячу байку.
А чи можливий соціалізм у нас, у Польщі, а зокрема в
Галичині?
Як. усюди, так і в нас є визискувачі й визискувані — є
трудящий клас по селах і по містах, становище якого не тільки не краще, а
часто навіть гірше, ніж деінде. Земля наших хліборобів надзвичайно
подріблена, вона не спроможна навіть прохарчувати протягом року сім’ю і,
вганяючи її в борги, дужо швидко робиться власністю лихварів, банків або
багачів, а коли й може прогодувати сяк-так сільську сім’ю, то все-таки не
дає їй жодного способу посилати діти до шкіл, розвивати їх, як треба,
обробляти грунт і удосконалювати господарське знаряддя та набувати
потрібного в господарстві знання, — а це спричиняється до занепаду
сільських господарств, які ніяким робом не можуть втримати конкуренції з
більшими, бодай трохи вміло веденими господарствами. Велика частина нашої
сільської людності — це цілковитий пролетаріат, а друга частина —
напівпролетаріат, бо дарма, що він має малу реальність, а мусить протягом
більшої частини року шукати заробітку деінде, отже мусить підлягати тому
самому залізному законові Лассаля (Рікардо), який ми вгорі означили. Про
міських робітників, видима річ, треба сказати це саме, тільки більшою
мірою. Отже бачимо, що грунту для соціалізму є у нас досить і що наші
відносини так само, як і скрізь, домагаються швидкої зміни.
Чи противний соціалізм нашому патріотичному почуттю?
Зовсім ні, — і такий закид навіть смішний. Адже ж
сказано вже, що соціалізм противний усякому утискові, визискові,— чи то
людини людиною, чи народу народом. Отже, коли запанує вільність і єдність
серед народів, тоді кожен зможе розвиватися якнайкраще, не терплячи утиску
від іншого, як це маємо тепер. Навпаки, можемо сказати, що розвиток кожної
народності, дійсно гарний і вільний, може настати тільки при
соціалістичному ладі, бо цей лад найвільніший і забезпечує народові
матеріальне існування.
А може, самого патріотичного чуття досить для нас,
поляків? Може, саме тільки повернення політичної незалежності ущасливить
наш народ, а тоді й соціальна реформа для нас непотрібна?
Хто так каже, той або засліплений в кінець, або нічого
не думає. Бо політична незалежність нічогісінько не важить для людей за
внутрішньої соціальної неволі. Яка користь буде нашому народові з того, що
наші податки замість російського або прусського братиме й марнуватиме уряд,
складений із наших власних панів, що дбають, як і російські та прусські,
про себе самих, а не про народне добро? Яка нам користь із того, що
матимемо власного короля, коли лихварі й капіталісти будуть здирати й
визискувати нас по-давньому? Навпаки, доки не дамо народові надії на
соціальну реформу, себто на поліпшення матеріального існування, доти він
усією масою не стане до змагання за свою й нашу політичну незалежність.
Треба забезпечити йому передовсім хліб і всі здобутки його праці, а тоді
жодна сила, жоден наїзд не зігне нашого народу в ярмо неволі, не позбавить
його незалежності. Іншого способу нема!
(Зібрання творів у 50 томах, Т. 19)
Версия для печати Обсудить на
форуме
|
